Проблема вітчизняного самвидаву привертає останнім часом усе більшу увагу пресознавців, а також істориків визвольних змагань українського народу в ХХ ст. Нещодавно навіть створено Музей-архів і документаційний центр українського самвидаву при видавництві "Смолоскип", який концентрує відповідні матеріали 1960-1990-х років, готуються до видання каталоги окремих колекцій видань, які відклалися в фондах крупних бібліотек, авторитетних громадських організацій. Як показано одним з авторів, явище самвидаву, в тому числі й українського, є хронологічно глибшим і тематично розмаїтішим, ніж це інколи уявляється. Насправді ж він має кількасотлітню історію й традиції (див.: Черняков Б.І. Часописи політичних в'язнів російського царату ХІХ -- початку XX ст.; Бібліогр. покажчик. - К., 1996; Черняков Б. И. Особенности становления журнальной периодики учащейся молодежи в дооктябрьской России // Акценты. -Воронеж, 1998. - N 1/2). Із здобуттям Україною державної незалежності, відміною цензури, розвитком процесів побудови основ демократичного суспільства, конституційним закріпленням свободи преси, удосконаленням правового регулювання ЗМІ, самвидав, як виявилося, не втратив актуальності як соціальне явище і продовжує свою суспільну еволюцію.
      Це повідомлення має на меті привернути увагу дослідників до самвидаву другої половини 1990-х років. Самвидав і сьогодні залишається важливою, хоч і не формальною, складовою загальнонаціональної системи ЗМІ, чутливим барометром суспільних настроїв, формою діяльності багатьох громадських організацій, особливо молодіжних. Джерельною базою є колекція неформальних видань, що належить громадській організації “Центр “Соціальна Дія”. Доля випущених в Україні видань становить в цій колекції близько 30 відсотків і складає близько 60 назв. Їх матеріал опрацював А.Твардієвич.

      Предметом огляду стали 43 видання, випущені в Києві. Всі вони є періодичні, не зареєстровані і їх видання має неприбутковий характер.
      За усталеною типологією аналізовані видання поділяються так: журнали - 38%, газети становлять - 31%, аркушівки (до 4 стор.) - 31%. При цьому самі видавці відносять аркушівки до газет. Найчастіше уживанішим форматом виявився формат А4 (67%), за ним з великим відривом йде формат А5 (28,4%), інші ж формати, що використовувалися (А3 та А6) мають лише 4,6% видань. Слід зазначити, що більшість видань ілюстровано, зверстано на комп’ютері, проте часто верстка і дизайн переважно є нескладними.

      За суб’єктами видавничої діяльності аналізовані видання поділяються на такі категорії:

За віковими ознаками:

      Видання шкільної молоді (23%) - Авангард: молодіжний інф. вісник; Діалог: газета учнів та вчителів ліцею № 157 м. Києва; Recycle моZги; Міксер: молодіжна газета ради старшокласників старокиївського р-ну; Молодіжна Інформаційна СТудія інф. бюлетень програми розвитку молоді UNICEF; Мостик; Молодіжна Інформація Швидко Об’єктивно Класно: бюлетень волонтерів соціальних служб для молоді (ССМ) м. Києва; Напалм; Третій поверх: молодіжна газета; Наша крыша: інф. бюлетень для молоді.

      Студентські видання (21%) – Підземний перехід; Передай дальше: якщо вам не подобаються новини – вийдіть на вулиці і зробіть їх самі!; Пряма дія: видання анархістської мережі “Пряма дія”; ЗВІТ; Тирський вестник; Центр Європи: всеукраїнський молодіжний журнал; Університет “Україна”; С.А.М.: журнал соціально-активной молоді;GreenPeace.

      Видання молоді віком від 23 років (35%) - Іграшка: інф. бюлетень Спілки дитячих та юнацьких організацій м. Києва СПОК; Графоман; Full Moon: газета екстремальной музыки; Overdoza; Робот; Всяческое измыслие; Рабочая инф. служба РКМ; Партизанские новости; Голос ревизиониста: бюллетень Зализнычной р-ной комсомольской организации; Калибан; Рабочее действие: бюллетень КСРД; Юнь Києва запрошує; Велика гра: інф.-методичний бюлетень СПОКу; Час молоді: інф.-методичний бюлетень;Staffnews: внутрішня інф. газета.

      Інші (21%) – Довідник з проблем запобігання торгівлі жінками для консультантів “Телефонів Довіри”; За вільну від тютюнового диму Україну: бюлетень коаліції громадських організацій та ініціатив; Трезвая мысль: инф. бюллетень украинского отделения Международной независимой организации трезвости (МНАТ); Равноправие: правозахисний бюллетень; Подолання: альмАнах; Союз друзей: Агентство содействия социального развития; Інф.-методичний бюлетень: Київська міська рада товариства тверезості та здоров’я; Свобода вибору: голос недержавних організацій; Kyiv Gay Telegraf: инф. листок.

За організаційно-видавничим принципом:

Видання недержавних громадських організацій, дитячо-юнацьких клубів становлять 26,4 %,
партійної молоді – 9%,
профспілок – 4,4%,
школярів - 6,7%,
студентів – 4,4%,
представників молодіжних неформальних течій - 4,4%,
людьми, що не належить до жодної з цих груп – 15,6 %, видання, котрі мають лише одного видавця становлять 6,7%.

Для охопленого аналізом періоду характерною рисою є поява різновиду видань, нехарактерних для попередніх етапів вітчизняного самвидаву – газети і журнали волонтерських організацій, що займаються соціальною роботою. що становлять близько 22% назв.

      Цікаву річ можна побачити, якщо простежити за самвидавом в хронологічному порядку (див. графік1). Починаючи з початку 90-х самвидаву кількість видань поступово зростає, але в 1998 та 1999 рок відбувається досить різке її збільшення, лише за ці два роки побачило світ близько 40% самвидаву кінця 1990-х. Далі йде знов-таки різкий спад. Але це виходячи з того, що нам не вдалося з’ясувати рік коли з’явилося 9,3% видань.

За кількістю номерів можна виділити такі групи:

видання, що мають лише 1 номер складають 14%,
2 номери –16,3%,
до 5 номерів – 28%,
до 10 номерів – 11,6%,
більше 10 номерів – 7%.
Нам не вдалося з’ясувати кількість номерів більше 23% видань.

      У більшості випадків періодичність видань не зазначається, а заявлена (квартальник, місячник, тижневик) – не витримується. Проте питома вага видань, що випускається понад рік чи мають понад 10 випусків, досить значна (13 назв).

За мовністю:

Україномовні видання займають 40%,
російськомовні – 23%,
а двомовні – 37%.

Щодо обсягу видань можна зазначити, що

одна четверта аркушівок має 2 сторінки,
а три чверті – 4с.;
половина газет мають 4 та 6 с.,
більше чверті – 8 с.
і частина, що залишилася ділиться дві рівних половини - по 12 та 16 сторінок.

Журнали розділилися на майже рівні частини - до 30 с., до 40 с., до 50 с. і більше 50 сторінок.

      Проблематичним є визначення накладу видань, тому наведені дані (див. графік 2) стосуються лише половини дослідженої сукупності. Середні тиражі складають на сьогодні є в100-200 примірників.

Більшість видань друкувалася на різографі (60%), що пояснюється його дешевизною та доступністю. Офсетне відтворення застосовують 12 видань (з них 75% - журнали, 25% - газети), ксерокс як засіб друку застосовано для тиражування в 10% видань.
     Новим явищем є також широке використання сучасних технологій високоякісного друку, які забезпечують різографи, лазерні копіри тощо. Ряд видань пройшли певну еволюцію зміни способів відтворення з тенденцією поліпшення поліграфічного оформлення.

      Складніше було зробити поділ за тематикою, тому що більшість видань можна віднести до кількох з наведених нами категорій і їх зміст потребує подальшого дослідження. Все ж наведемо структуру видань в залежності від теми (див. графік 3), де a – політично-орієнтована тематика, b – про діяльність недержавних організацій та все, що їх стосується, c –переважно соціальна проблематика, d – анти-тютюновий, антиалкогольний та присвячений здоровому способу життя самвидав, e – без чітко визначеної орієнтації, f – переважно про діяльність самих видавців, g – творчого самовираження людини, h – екологічно-орієнтований самвидав.
Самвидав другої половини 1990-х став менш заполітизованим, найбільш актуальною тематикою публікацій неформальних видань є творче самовираження особистості та соціальні проблеми.

      Отже, навіть з побіжного огляду ми бачимо, що самвидав, неформальна сфера інформаційного обміну виконує декілька важливих функцій в системі засобів масової інформації. Перш за все, це сфера вільної, не обмеженої цензурою текстової та художньої творчості найбільш активної частини суспільства. Тут реалізуються найпрогресивніші тенденції видавничої справи, літературної творчості. По-друге, неформальні, саморобні видання компенсують сфери потреб в інформаційних та художніх матеріалах, незадоволені існуючим ринком. По-третє, дослідження самвидаву дає змогу об’єктивніше аналізувати суспільні настрої, вподобання, реакції на політичну та соціальну дійсність, стан демократичності суспільства. Дослідження самвидаву знаходяться в міждисциплінарній сфері інтересу культурології, соціології, а надто пресознавства, літературознавства та видавничої справи. Продовження дослідження цієї унікальної сфери може дійсно вагомо вплинути на суспільні та гуманітарні науки.

КІНЕЦЬ.