1.

     «а час≥в комун≥зму над ¬≥слою блукала жарт≥влива приказка: польська культура схожа на редиску Ч зовн≥ червона, всередин≥ б≥ла. ÷ей анекдот ¤кнайкраще показуЇ стан польськоњ культури в 1956Ц1989 роках, тобто в≥д пад≥нн¤ стал≥н≥зму до краху реального соц≥ал≥зму. „ервона шкуринка (вони) була в≥дносно тонкою, але така м≥цна, що втримувала ≥ б≥лу серцевину (ми Ч замкнуте, тверде ¤дро), ≥ драглистий захисний шар довкола нењ. “≥ драгл≥ (ми ≥, на жаль, вони) Ч це, власне, активне, пост≥йно м≥нливе житт¤ культури, то червон≥ше, то б≥л≥ше. ў≥льн≥сть, товщина, склад цього шару мали бути такими, щоб забезпечити, з одного боку, усп≥шний захист культурного ¤дра, а з ≥ншого Ч своЇр≥дний д≥алог нац≥ональноњ серцевини з≥ шкуринкою, а через нењ Ч з зовн≥шн≥ми силами, особливо з ем≥грац≥Їю та зах≥дним св≥том.
     Ѕ≥ле, антикомун≥стичне ¤дро нац≥ональноњ культури дбало про захист найсв¤т≥ших нац≥ональних ц≥нностей за обставин житт¤ в Ђобложен≥й фортец≥ї. ѕ≥д впливом зовн≥шн≥х чинник≥в воно набуло своЇр≥дного стану, ¤кий можна назвати культурним аутизмом. …ого ознаки Ч замкнут≥сть сусп≥льства в кол≥ власних ц≥нностей (дл¤ б≥льшост≥ нац≥онально-католицьких), психосусп≥льний стан Ђоблогиї, а також певна нац≥ональна жертовн≥сть, ¤ка виводитьс¤ з христи¤нськоњ есхатолог≥њ. ¬нутр≥шн≥ сили польського культурного аутизму були спр¤мован≥ на протисто¤нн¤ гн≥тов≥, ¤кий чинила шкуринка, та на взаЇмод≥ю з де¤кими компонентами захисного шару, ¤коњ вимагали под≥њ актуального культурного та ≥сторичного процесу. ƒ≥алог захисного шару з≥ шкуринкою стримував агрес≥ю й часом дозвол¤в досить в≥льний вих≥д поза прост≥р комун≥стичноњ Ђредискиї. ¬ластивост≥ захисного шару Ч м≥нлив≥сть забарвленн¤ та культурна сприйн¤тлив≥сть Ч у крайн≥х випадках набували форми культурного номадизму. ћ≥ж комун≥стичною шкуринкою та нац≥ональним ¤дром точилас¤ боротьба за вплив на цей пром≥жний прошарок, завд¤ки ¤к≥й утворювалас¤ ц≥л≥сть, структурно звТ¤зана такою ж м≥рою, ¤к ≥ под≥льна. ƒвополюсн≥сть польськоњ культури особливо увиразнилас¤ в 1977Ц1989 роках, сформувавши дихотом≥ю позиц≥й ≥ ц≥нностей Ђнац≥ональне Ч комун≥стичнеї. ѕ≥сл¤ 1989 року вона поступово розпливалас¤, хоча не можна сказати, що за ц≥ дес¤ть рок≥в зникла зовс≥м.
     ѕод≥л, що почав виникати тепер, уже не такий радикальний, ¤к попередн≥й, але так само визначальний дл¤ процес≥в у польськ≥й культур≥ останнього дес¤тил≥тт¤. —уперечки точатьс¤ тепер т≥льки довкола м≥ри сп≥в≥снуванн¤ сил, названих тут культурним аутизмом ≥ культурним номадизмом. «а першою з них стоњть нац≥ональний канон, традиц≥¤, моральн≥ обовТ¤зки митц¤, за другою Ч зм≥ни, ¤к≥ сталис¤ в ѕольщ≥ п≥сл¤ пад≥нн¤ цензури та пол≥тичних барТЇр≥в: ем≥грац≥¤, постмодерн≥зм, макдональдизац≥¤, масова культура й таке ≥нше. Ќову л≥н≥ю под≥лу накреслило р≥зне баченн¤ нац≥ональноњ ≥дентичност≥ в епоху, ¤ка п≥дл¤гаЇ виразним зах≥дним впливам, що несуть культурну атом≥зац≥ю (постмодерн≥зм). —уперечка про сенс ≥ напр¤мок виходу з простору культурного аутизму та переходу на пропонований шл¤х номадизму, про можлив≥сть ≥ неможлив≥сть ≥нтерференц≥њ цих двох сил, а також про роль окремих сакральних сфер, що не п≥дл¤гають переоц≥нц≥, стане засадничою (позаеконом≥чною) проблемою польськоњ культури 90-х рок≥в. ÷е, либонь, визначатиме њњ тотожн≥сть ≥ в наступних дес¤тил≥тт¤х.

2.

     Ќе можна сказати, що саме переломний у пол≥тичному сенс≥ 1989 р≥к зробив так≥ ж зм≥ни ≥ в л≥тератур≥ Ч тут вони Ї насл≥дком ран≥ших ¤вищ, котр≥ започаткували наступне дес¤тил≥тт¤ свободи. ѕольська визвольна традиц≥¤ звертаЇтьс¤ до ц≥нностей, сформованих у передвоЇнн≥й ѕольщ≥, а пот≥м до роб≥тничого заколоту в червн≥ 1956 року у ѕознан≥, до атмосфери перем≥н у жовтн≥ 1956-го, конфл≥кту м≥ж владою та ≥нтел≥генц≥Їю у березн≥ 1968-го, пот≥м до криваво придушеного бунту роб≥тник≥в на узбережж≥, виникненн¤ в 1976 роц≥  ом≥тету оборони роб≥тник≥в (пересл≥дуваних владою за бунт в ”рсус≥ й –адом≥), а дал≥ до под≥й, повТ¤заних з≥ зростанн¤м дисидентського руху, аж до вибуху Ђ—ол≥дарност≥ї. ” б≥льшост≥ цих под≥й активну участь брали також ≥нтелектуали, люди пера. ƒо ≥стор≥њ л≥тератури записуЇтьс¤ передовс≥м 1977 р≥к, коли з ≥н≥ц≥ативи групи письменник≥в було зруйновано ≥нформац≥йну та видавничу монопол≥ю держави. (≈стетичноњ монопол≥њ в принцип≥ не було вже в≥д 1956 року.) ¬ с≥чн≥ 1977 року група письменник≥в створила перший незалежний л≥тературний часопис Ђ«аписї, ¤кий ви¤вл¤в ≥снуванн¤ ≥ практику цензури (цензорська формула Ђzapisї стосувалас¤ текст≥в, котр≥ не могли друкуватис¤ оф≥ц≥йно). “ак виник л≥тературний Ђdrugi obiegї Ч польський самвидав, до ¤кого з часом приЇдналас¤ б≥льш≥сть видатних л≥тератор≥в, ≥нтелектуал≥в, ≥ нав≥ть дехто з журнал≥ст≥в. ѕо к≥лькох роках терм≥н Ђliteratura drugiego obieguї стане оф≥ц≥йним л≥тературно-критичним терм≥ном, а сьогодн≥ цей терм≥н належить уже до академ≥чноњ та шк≥льноњ ≥стор≥њ л≥тератури. ¬≥д 1977 до 1989 року поза цензурою видано к≥лька тис¤ч назв незалежних бюлетен≥в ≥ газет, к≥лька дес¤тк≥в назв л≥тературних ≥ сусп≥льно-культурних часопис≥в. ѓхн≥й тираж с¤гаЇ м≥льйон≥в прим≥рник≥в. ѕоважна частина польськоњ л≥тератури жила опором, ≥де¤ми, боротьбою, в чому њй допомагав т≥сний Ч незважаючи на в≥йськовий стан Ч контракт з ем≥грац≥йними осередками. „≥льна роль належала л≥тератур≥ моральних авторитет≥в: поез≥¤ «б≥гнЇва √ерберта, ¬≥слави Ўимборськоњ, —тан≥слава Ѕараньчака, ¬≥ктора ¬орошильского, проза “адеуша  онв≥цького, ™жи јнджеЇвського,  аз≥межа Ѕрандиса, ћарка Ќоваковського Ч пров≥дних творц≥в естетики та етики опору, ¤к≥ п≥сл¤ 1977 року друкувалис¤ п≥дп≥льно або на ем≥грац≥њ, Ч мали величезну сусп≥льну попул¤рн≥сть. —ильний видавничий рух змусив державу дозволити друкуванн¤ частини ем≥грац≥йноњ л≥тератури, котра й без того була доступна у самвидав≥. «аборонену л≥тературу читали не т≥льки опозиц≥онери, але також ≥ владц≥, по-своЇму толеруючи њй. «давалос¤, що в т≥ роки ц≥нност≥ опозиц≥йного мистецтва були майже повн≥стю п≥дпор¤дкован≥ пропагандистським ≥ патр≥отично-виховним завданн¤м. ƒо творенн¤ альтернативноњ культури приЇдналас¤ католицька церква, ¤ка зросла до рол≥ найважлив≥шого морального авторитету. Ћ≥тература, що поставала у 80-х роках, ставила п≥д сумн≥в сол≥псизм авангардного письменництва, св≥й голос у л≥тератур≥ та критиц≥ здобув класицизм. Ќовочасн≥сть ставала дещо п≥дозр≥лим терм≥ном, а б≥льш≥сть творц≥в декларували своњ симпат≥њ до консервативного св≥тогл¤ду. ¬еликих усп≥х≥в дос¤гло народжене в середин≥ 70-х рок≥в к≥но морального неспокою. Ѕагато к≥нематограф≥ст≥в цього найважлив≥шого (п≥сл¤ так званоњ польськоњ школи к≥но з≥ зламу 50Ц60-х рок≥в) напр¤му зробили карТЇру поза ѕольщею:  шиштоф «анусс≥,  шиштоф  Їсльовський, јгнЇшка √олланд, ¬ойцех ћарчевський, ¬ладислав ѕ≥воварський (¤кий здобув Їдиного польського Ђќскараї за ан≥мац≥йний ф≥льм).
     —амвидав став потужною ≥нституц≥Їю, ¤коњ не змогли ослабити репрес≥њ влади. Ќа жаль, ситуац≥¤ боротьби, психолог≥¤ облоги були причиною того, що л≥тература самвидаву, м≥цно повТ¤зана також ≥з рел≥г≥йним житт¤м, зазнавала неминучоњ саморедукц≥њ до окремих т≥льки бажаних позиц≥й, гасел, стил≥в. «начною своЇю частиною вона вступала у прост≥р культурного аутизму, зм≥цнювала його, але одночасно затул¤ла вуста непок≥рним щодо ц≥Їњ форми Ђавторитаризмуї. ѕ≥д к≥нець 80-х рок≥в у самвидав≥ зТ¤вилис¤ критичн≥ щодо ц≥Їњ тенденц≥њ голоси, а молодь, ¤ка була найсильн≥шим елементом опозиц≥йност≥, почала спри¤ти позиц≥¤м, одночасно протилежним ≥ до канону опозиц≥йност≥, ≥ до канону комун≥зму. Ќабули розголосу гепен≥нги Ђѕомаранчевоњ альтернативиї, ¤ка д≥¤ла у ¬роцлав≥, а пот≥м в ≥нших м≥стах. Ўокував своњми блюзн≥рськими текстами п≥дп≥льний л≥тературний часопис ЂbruLionї.  ультура самвидаву, змагаючись за плюрал≥зм у культур≥ та пол≥тиц≥, не дала до к≥нц¤ запхнути себе в культурний аутизм, обмежити монофон≥Їю антикомун≥стичноњ та католицько-нац≥ональноњ ≥деолог≥њ.
     ÷≥ процеси захопили т≥льки частину л≥тератури ≥ критики, хоча, ¤кщо зважати на творчий доробок ≥ значенн¤ ≥дей, це була вагома, ¤кщо не найважлив≥ша частина. Ќаприк≥нц≥ 70-х рок≥в п≥д впливом переклад≥в ≥з латиноамериканськоњ прози, св≥товоњ есењстики, п≥вн≥чноамериканського роману, а також унасл≥док еволюц≥њ неоавангардноњ естетики в польськ≥й л≥тератур≥, особливо в проз≥, постають ¤вища, далек≥ в≥д пол≥тичност≥, принципово незаангажован≥. „астина л≥тератури ≥ неоавангардного мистецтва на перелом≥ 70Ц80-х рок≥в, ¤ка зТ¤вл¤лас¤ оф≥ц≥йно, оголошувала про свою байдуж≥сть до пол≥тичних суперечок ≥ одночасно Ч гасло ц≥лковитоњ мовноњ свободи. ÷е можна розум≥ти таким чином, що вона трактувала св≥й розвиток у категор≥¤х експлуатац≥њ автотематизму, метал≥тературност≥, ≥нтертекстуальност≥. ” критичн≥й св≥домост≥ ще не ≥снувало терм≥на Ђпостмодерн≥змї, але вже виринали ¤вища, що пров≥щали його. ÷¤ л≥тература швидко здобула попул¤рн≥сть у критики, але водночас зазнала численних ≥ вельми гострих напад≥в ≥з боку прихильник≥в культури опору. ¬они поборювали передовс≥м нарцисизм, втечу з пол¤ моральних ≥ пол≥тичних дилем, ¤к≥ польське сусп≥льство переживало в 70-х ≥ 80-х роках. ” цих суперечках пол¤гло к≥лька безсумн≥вних талант≥в, а обр«зи й под≥ли пом≥тн≥ у де¤ких середовищах до сьогодн≥шнього дн¤.

3.

     ѕро перелом на рубеж≥ 80Ц90-х рок≥в у ѕольщ≥ говорили нав≥ть ¤к про друге чудо над ¬≥слою. ¬арто назвати його головн≥ здобутки, хоча це й може видатис¤ сьогодн≥ зайвим педантизмом. ќтже: скасуванн¤ превентивноњ цензури та державноњ ≥нформац≥йноњ монопол≥њ. ¬провадженн¤ в≥льного ринку в культур≥, хоча з≥ збереженн¤м обмеженоњ державноњ оп≥ки. «атиранн¤ р≥зниць м≥ж виданн¤ми державноњ, опозиц≥йноњ та ем≥грац≥йноњ л≥тератури, Ч це означало, що розщеплена впродовж 1939Ц1989 рок≥в польська культура знову ставала Їдиною. ј також Ч щезанн¤ ≥деолог≥чних критер≥њв оц≥нки культурних ¤вищ. ¬иникаЇ мода на мал≥ в≥тчизни, приватн≥сть ≥ нав≥ть свого роду банальн≥сть, хоч би й у поез≥њ 90-х рок≥в. Ќаданн¤ однакових прав ус≥м р≥вн¤м культури демократизувало њњ. ќсобливо ≥нтенсивно розвиваЇтьс¤ ринок масових, попул¤рних часопис≥в ≥ теле- та рад≥останц≥й, ¤к≥ пропагують зах≥дн≥ зразки культури. –озвиваЇтьс¤ також своЇр≥дно опозиц≥йний до високих ≥ попул¤рних зразк≥в рух арт-зин≥в (art magazine), що розкриваЇ багате житт¤ субкультур. Ќац≥ональна та рел≥г≥йна культура конфронтуЇ з≥ зразками зах≥дноњ л≥беральноњ культури, одночасно триваЇ процес визволенн¤ ѕольщ≥ з≥ сфери непод≥льного пануванн¤ польського Ђкультурного аутизмуї.
      «даЇтьс¤, ц¤ конфронтац≥¤ й формуЇ польську культуру 90-х рок≥в. ѕлюрал≥стична модель традиц≥њ (втеча в≥д культурного аутизму) постаЇ внасл≥док з≥ткненн¤ часто вкрай в≥дм≥нних оц≥нок минулого, особливо повоЇнного, та завд¤ки навТ¤зуванню д≥алогу з Ївропейським ≥ св≥товим модерн≥змом ≥ постмодерн≥змом, а також ≥з поп-культурою. ≤ншими словами, у 90-х роках пол¤ки прагнуть виробити новий нац≥ональний дискурс (через переоц≥нку традиц≥њ), а одночасно Ч розпочати д≥алог ≥з зах≥дним св≥том.

4.

     —творенн¤ нового нац≥онального дискурсу, ¤ке уможливила л≥кв≥дац≥¤ цензурних ≥ пол≥тичних барТЇр≥в, було спробою в≥дпов≥сти на ш≥сть питань, що њх найчаст≥ше ставила критика. ÷е були питанн¤: 1) про роль нац≥онального ун≥версуму в культур≥; 2) про канон культури ≥ л≥тератури та повТ¤зан≥ з ним процеси деканон≥зац≥њ та реканон≥зац≥њ; 3) про сенс та суть культурного зламу ≥ про роль у ньому ¤вищ дос≥ заборонюваних (Ђб≥лих пл¤мї); 4) про моральну варт≥сть позиц≥њ творц¤, письменника за час≥в комун≥зму й п≥сл¤ його пад≥нн¤ (проблема так званоњ Ђгромад¤нськоњ ганьбиї); 5) про статус л≥тератури, мистецтва й неужиткових ц≥нностей у часи прагматизму, про дом≥нац≥ю культури зображенн¤ та в≥льного ринку (сусп≥льна варт≥сть профес≥њ митц¤, творц¤ культурних благ ≥ ц≥нностей); 6) про роль ≥ досв≥д культурних ц≥нностей, ¤к≥ не належать до нац≥онального канону, тобто культурного набутку етн≥чних ≥ сусп≥льних меншин та д≥аспори. ƒ≥аспора, що до 1989 року становила Їдину варт≥сну альтернативу в≥тчизн¤н≥й культур≥, тепер також в≥дкрила свою модель аутизму, намагаючись протиставити њњ процесов≥ трансформац≥њ й нав≥ть, маючи переконан≥сть у власн≥й моральн≥й вищост≥ над скомун≥зованою, н≥бито ≥дейно безпом≥чною ¬≥тчизною, накинути загалов≥ своњ непохитн≥ вз≥рц≥.

5.

     1) ѕитанн¤ про роль ≥ м≥сце нац≥онального ун≥версуму в польськ≥й культур≥ 90-х рок≥в можна звести, звичайно, з багатьма застереженн¤ми, до дискус≥њ, ¤ка розгорнулас¤ вже п≥д к≥нець 80-х довкола модел≥ герменевтики й фем≥н≥зму. ћар≥¤ ян≥он, спостер≥гаючи за ментальними зм≥нами, ¤к≥ блискавично в≥дбувалис¤ у польському сусп≥льств≥, а також за приголомшливими пол≥тичними виборами уже п≥сл¤ переломного 1989 року, сформулювала тезу про вичерпуванн¤ Ђромантично-символ≥стськоњ парадигмиї й в≥дх≥д в≥д героњчноњ, змовницькоњ, анарх≥чноњ рол≥ сусп≥льства, збунтованого проти комун≥стичноњ держави. ÷е означало, що форми культури опору, ¤к≥ усталилис¤ за час≥в под≥лу ѕольщ≥, а пот≥м ƒругоњ св≥товоњ в≥йни й епохи комун≥зму Ч змовницька ментальн≥сть, езопова мова, ¤кою говорили м≥ж собою пол¤ки, культ жертви ≥ позиц≥¤ нац≥онального сол≥даризму, а також крайн≥й ≥ндив≥дуал≥зм ≥ певна театрал≥зац≥¤ колективних д≥й, Ч наближаютьс¤ до к≥нц¤. ¬они вичерпали свою енерг≥ю ≥ дедал≥ слабше впливають на польську культуру, л≥тературу, к≥но, театр. я вважаю, що теза ян≥он виправдана т≥льки почасти. ћен≥ здаЇтьс¤, що вс≥ польськ≥ перетворенн¤ 90-х рок≥в Ї ¤вищем глибоко романтичним ≥ були зд≥йснен≥ руками польських ≥нтел≥гент≥в, ≥ндив≥дуал≥ст≥в, людей, ¤к≥ звикли боротис¤ за своЇ.
      « ≥ншого боку, зТ¤вилос¤ в польськ≥й л≥тератур≥ та к≥но певне дистанц≥юванн¤ в≥д романтичного етосу 80-х рок≥в. ќсобливо молод≥ письменники зумисне в≥д≥йшли в≥д громад¤нськоњ, пол≥тичноњ та сусп≥льноњ тематики. ¬ираженн¤м ц≥Їњ позиц≥њ Ї, серед ≥ншого, ностальг≥йна, великою м≥рою автоб≥ограф≥чна, Ђпроза малих в≥тчизнї. ѕри нагод≥ варто згадати метапрозу, метадраму, ≥н≥ц≥ац≥йний роман, сатиричну поез≥ю банал≥зму Ч ¤вища, ¤к≥ р≥шуче в≥дход¤ть в≥д стереотипних романтичних образ≥в. √остра дискус≥¤ на тему романтичних позиц≥й прокотилас¤ польським к≥но 90-х рок≥в, ¤ке на початку дес¤тил≥тт¤ випробувало постсол≥дарн≥сн≥ й дисидентськ≥ постави гнилою, брутальною сусп≥льно-пол≥тичною д≥йсн≥стю (наприклад, в≥домий ф≥льм ¬лад≥слава ѕас≥ковського Ђѕсиї). ѕроте вже в≥д середини 90-х рок≥в у польському к≥но стаЇ пом≥тним черговий поворот до романтичноњ традиц≥њ, хоча виразно п≥дфарбованоњ вз≥рц¤ми просто з √олл≥вуду Ч Ђ¬огнем ≥ мечемї ™жи √офмана, Ђѕан “адеушї јндже¤ ¬айди й нов≥ ф≥льми (вони постають серед галасу та суперечок) за вже ран≥ше екран≥зованими творами: ЂQuo vadisї режисера ™жи  авалЇровича, а згодом Ч нов≥ верс≥њ Ђ” пустел≥ та в пущ≥ї й дв≥ екран≥зац≥њ Ђ’рестоносц≥вї. «нову п≥дтвердилос¤, що найкращим матер≥алом дл¤ сценар≥њв Ї твори √енрика —енкевича, ¤кого безл≥ч раз≥в ла¤ли за накиданн¤ польськ≥й культур≥ романтичних зразк≥в не найвищого гатунку ≥ ¤кого просто обожнюЇ масовий читач за вправн≥сть у побудов≥ сюжету. “ож в≥дкиданн¤ п≥д к≥нець двадц¤того стол≥тт¤ романтичноњ парадигми було не ц≥лковитим. ≤нтелектуали правили своЇ, а культура Ч своЇ. ѕроте зазначмо, що найтипов≥ш≥ риси романтичноњ парадигми майже без решти загарбало попул¤рне мистецтво Ч к≥но. —ьогодн≥шн¤ польська л≥тература до ц≥Їњ традиц≥њ ставитьс¤ стриман≥ше. «рештою, ≥накше п≥сл¤ Јомбровичевих лекц≥й ≥ не могло бути.
      2) —тосунок до нац≥онального минулого ви¤вл¤Їтьс¤ через сильн≥ деканон≥зац≥йн≥ (зм≥на дотепер≥шньоњ ≥Їрарх≥њ) та реканон≥зац≥йн≥ (поверненн¤ колись заборонених, оф≥ц≥йно в≥дкинутих постатей, твор≥в, ц≥нностей) д≥њ. ” цьому питанн≥ засадничих суперечок не було тод≥, коли йшлос¤ про зн¤тт¤ з вершини творц≥в, пол≥тично заслужених дл¤ комун≥зму, а менше Ч дл¤ нац≥ональноњ культури. ѕров≥дн≥ ≥мена, особливо з часу в≥йськового стану, в≥дсунуто на дальший план. “р≥умфально повернулас¤ найкраща ем≥грац≥йна л≥тература, належне м≥сце зайн¤ли варт≥сн≥ здобутки л≥тератури самвидаву. ѕроте по¤ва в≥льного ринку та послабленн¤ державноњ оп≥ки мали й ≥нший насл≥док: ≥з книгарень зникли твори письменник≥в високого л≥тературного р≥вн¤, але не Ђрозкрученихї пресою ≥ телебаченн¤м. ќсобливим ¤вищем було те, що польську л≥тературу та критику на короткий час ц≥лком опанувала молодь. ÷ьому поспри¤ла п≥дтримка таких великих критик≥в ≥ письменник≥в, ¤к „еслав ћ≥лош, ян Ѕлонський, јнджей  ≥йовський, ¤к≥ вбачали шанс дл¤ розвитку л≥тератури т≥льки у швидк≥й зм≥н≥ покол≥нь ≥ в наповненн≥ польськоњ культури новими ц≥нност¤ми. ¬ийшовши на л≥тературну сцену, молод≥ покол≥нн¤ заходилис¤ агресивно боротис¤ за доступ до ринку та грошей ≥ з≥пхнули на задн≥й план письменник≥в культури опору 70Ц80-х рок≥в, п≥д оплески мед≥й накидаючи своњ вартост≥ ≥ вз≥рц≥ й принаг≥дно винищуючи ≥нш≥ групи л≥тератор≥в. 90-т≥ роки Ї також часом суперечок довкола постатей нац≥ональних пророк≥в, пер≥одом посиленого ≥нтересу до њхнього приватного житт¤. «Т¤вилос¤ багато опрацювань ≥ книжок, майже блюзн≥рських щодо колишн≥х ≥нтерпретац≥й, скаж≥мо, життЇвоњ позиц≥њ ћ≥цкевича, —ловацького або  рас≥нського. «деканон≥зовано св¤т≥ Ђ≥кониї, а водночас повернено людський вим≥р великим нац≥ональним письменникам. ¬елика попул¤рн≥сть, ¤коњ у 90-х роках набули приватн≥, немовби Ђз кухн≥ї побачен≥ б≥ограф≥њ видатних постатей, не перешкоджаЇ св¤ткувати чергов≥ р≥чниц≥ й надавати њхньому життю в культур≥ ознаки новоњ оф≥ц≥йност≥. “обто довкола традиц≥њ у ѕольщ≥ починаЇ формуватис¤ нормальна атмосфера, критична в ≥нтелектуальних сферах, а на ширш≥й сусп≥льно-нац≥ональн≥й площин≥ над≥лена виховним та обТЇднавчим значенн¤м. ѕринаг≥дно з тими спробами деканон≥зац≥њ в≥дбувс¤ процес поверненн¤ на належне м≥сце творчост≥ Јустава √ерл≥нга-Јрудз≥нського, ёзефа ћацкевича, ёзефа „апського, ¬лодз≥межа ќдоЇвського Ч ем≥грац≥йних творц≥в, без ¤ких сьогодн≥ важко у¤вити соб≥ польську л≥тературу та культуру.
      3) —под≥ванн¤ на те, що пол≥тичний перелом спричинить по¤ву мистецьких твор≥в, ¤к≥ своЇю художньою варт≥стю в≥дпов≥датимуть велетенським ≥сторичним под≥¤м, поки що не справдилис¤. Ќаднова не спалахнула. ќбразно кажучи, зм≥ни стали вибухом Ђусерединуї: через раптово в≥дчинен≥ двер≥ стр≥мко вв≥йшло б≥льше нових вартостей, н≥ж вийшло назовн≥.
      ¬≥дновилис¤ роз≥рван≥ ран≥ше л≥тературн≥ звТ¤зки з ем≥грац≥йною л≥тературою та полон≥стикою, ви¤вилис¤ сильн≥ субкультури. ¬ибух розклав дотепер≥шн≥ ≥Їрарх≥њ, але водночас показав, що польська культура маЇ здатн≥сть поглинати нов≥ ¤вища ≥ завд¤ки цьому розвиваЇтьс¤ у швидкому темп≥. ” багатьох випадках це було причиною виникненн¤ сезонних мод ≥ по¤ви сезонних л≥тературних ≥дол≥в, здеб≥льшого ≥мпортованих ≥з Ївроамериканськоњ культури. ¬ибух став позитивною енерг≥Їю, ¤ка посилювала процеси деканон≥зац≥њ, заохочувала рев≥з≥ю та порахунки з минулим. ¬≥н також запровадив у польську культуру постмодерн≥зм, фем≥н≥зм, деконструкц≥он≥зм, ≥ це сталос¤ швидше, н≥ж у сус≥дн≥х крањнах.
      4) ¬исл≥в Ђгромад¤нська ганьбаї, котрий ≥з часом став терм≥ном у словнику л≥тературноњ критики, ≥стор≥њ л≥тератури та сусп≥льноњ етики, походить в≥д назви книжки яцека “шнадл¤ (1986). ÷е зб≥рник розмов ≥з письменниками, котр≥ вз¤ли участь у творенн≥ польськоњ верс≥њ стал≥н≥зму в л≥тератур≥ (серед них яцек Ѕохеньський, “адеуш  онв≥цький, ¬≥ктор ¬орошильський), а згодом в≥д≥йшли в≥д комун≥зму, створюючи у 70-х роках п≥двалини культури опору. ™ там також розмови з тими, хто мовчав («б≥гнЇв √ерберт). ƒемаскуванн¤ у 90-х роках Ђгромад¤нськоњ ганьбиї зач≥пало не т≥льки тих письменник≥в, що колись в≥дверто стали на б≥к стал≥н≥зму, але й тих, хто вдававс¤ до р≥зних техн≥к м≥м≥кр≥њ, пристосовуючись до умов системи й водночас говор¤чи реч≥, розб≥жн≥ з ≥деолог≥Їю. ƒвомисленн¤, двомовленн¤, езоп≥зм, серв≥л≥зм, а в л≥тератур≥ соцпарнасизм (терм≥н в≥домого л≥тературознавц¤ ћ≥хала Јлов≥нського) були окремими, т≥льки зовн≥шн≥ми про¤вами по-р≥зному спостереженоњ Ђгромад¤нськоњ ганьбиї. –озпов≥дь про нењ Ї також ≥стор≥Їю виходу з комун≥стичного чаду, дозр≥ванн¤ до бунту й нарешт≥ в≥двертого виклику, що його кинуло систем≥ чимало польських митц≥в. ÷¤ розпов≥дь болюча, не вс≥ хочуть говорити про детал≥. „астина досл≥дник≥в уважаЇ, що вона м≥стить надто сильну моральну оц≥нку, котра деформуЇ часто визначн≥ заслуги Ђзганьбленихї. ѕо сут≥, проблема Ђгромад¤нськоњ ганьбиї спонукала в ѕольщ≥ довгу дискус≥ю на тему сусп≥льних ≥ моральних обовТ¤зк≥в письменника. јдже й у ѕольщ≥ поет Ђбольше, чем поэтї, тож критер≥њ моральноњ оц≥нки, особливо в питанн≥ зрадницькоњ сп≥впрац≥ з ненависним режимом, нер≥дко були першоплановими й вир≥шальними. ƒискус≥¤ все ще триваЇ, матер≥ал≥зуючись часом в агресивних есењстичних книжках, що звинувачують польську ≥нтел≥генц≥ю в н≥кчемност≥ й бо¤гузтв≥: друкован≥ ще у 80-х роках памфлети ѕйотра ¬ежб≥цького, –афала Јруп≥нського, а також демаскуванн¤ коштом оприлюдненн¤ ≥нтимних деталей ≥з житт¤ великих письменниць (наприклад, ¬.ѕ.Ўиманський ≥ його контроверс≥йна книжка Ђ”роки дворуї, 1995).

–езультатом т≥Їњ безпардонноњ дискус≥њ, в ¤к≥й ≥нвективи нер≥дко брали гору над рац≥ональними аргументами, стала пом≥тна в 90-х роках криза авторитету письменника, ≥нтелектуала. –озчаруванн¤ позиц≥Їю багатьох видатних постатей культурного житт¤ переродилос¤ в агресивну в≥йну, ¤ку молоде покол≥нн¤ оголосило старшим творц¤м. ≤ в н≥й не було пощади ан≥ тим письменникам, ¤к≥ п≥дтримували режим, ан≥ тим, що ступили на шл¤х дисидентства й св≥дчили про можлив≥сть зм≥ни.
      5) ѕ≥сл¤ краху авторитет≥в, надто щ≥льно повТ¤заних ≥з пол≥тикою, постало питанн¤, принципове дл¤ сусп≥льства, в ¤кому л≥тература традиц≥йно була центром духовного житт¤: кому потр≥бний сьогодн≥ письменник у рол≥ морального авторитета?  ого в≥н може вести сьогодн≥, коли сам Ї заручником вузьких пол≥тичних груп або чињмсь лоб≥стом?  ультурний прост≥р майже повн≥стю заполонили телев≥з≥йн≥ станц≥њ та високотиражн≥ попул¤рн≥ часописи, в ¤ких роль авторитета виконують (грають) телев≥з≥йн≥ журнал≥сти, з≥рки к≥но й телебаченн¤, спортсмени та дехто з пол≥тик≥в. –оль письменника з≥йшла до рол≥ постачальника розваг або речника конкретноњ економ≥чно-пол≥тичноњ групи, що вимагаЇ в≥д творц¤ пошани до правил, не повТ¤заних ≥з мистецтвом. “≥льки де¤к≥ найсерйозн≥ш≥ письменники, ¤к-от ћ≥лош, –ужевич, √ерберт, Ўимборська, не ул¤гли цьому тисков≥, хоч ≥ тут не без проблем. ѕригадуЇтьс¤ √ерберт ¤к пригн≥чений пол≥тичний публ≥цист одн≥Їњ з частин польськоњ правиц≥, повТ¤заноњ з тижневиком Ђ—ол≥дарностьї. √ерберт героњчно намагавс¤ оживл¤ти збл≥дл≥ етоси. ѕроте його пол≥тичн≥ тексти потрапл¤ли до дедал≥ меншоњ групки читач≥в, розминаючись ≥з оч≥куванн¤ми публ≥ки.
      6) ѕад≥нн¤ авторитарноњ влади кинуло св≥тло на дос≥ малопом≥тн≥ д≥л¤нки. ƒо 1989 року перес≥чний польський громад¤нин був переконаний, що живе у моноетн≥чн≥й крањн≥, де нац≥ональн≥ проблеми належать ≥стор≥њ. “епер ви¤вилос¤, що ми не сам≥, що серед нас Ї численн≥ н≥мц≥, украњнц≥, б≥лоруси, литовц≥, цигани. ¬и¤вилос¤ також, що ставленн¤ до меншост≥ Ї одним ≥з м≥рил гуман≥зму нац≥ональноњ культури, ≥ що в ц≥й царин≥ ≥снують Ївропейськ≥ стандарти, дотриманн¤ ¤ких було перед 1989 роком не найсильн≥шою стороною польськоњ внутр≥шньоњ пол≥тики. ƒосить неспод≥вано моноетн≥чна модель соц≥ал≥стичноњ ѕольщ≥ почала збагачуватис¤ внасл≥док реального, але й важкого д≥алогу про пол≥етн≥чн≥ вартост≥. ¬она стала також мультицентричною. —ьогодн≥ на нац≥ональн≥ й нав≥ть сусп≥льн≥ меншини та субкультури ≥снуЇ своЇр≥дна мода (хоч це й не зм≥нюЇ традиц≥йно п≥дозр≥ливого ставленн¤ польськоњ пров≥нц≥њ Ч не т≥льки географ≥чноњ, але й розумовоњ Ч до Їврейського, н≥мецького та украњнського питанн¤). ѕольща сьогодн≥ Ї м≥сцем справжнього фестивалю культурних зустр≥чей нац≥й ÷ентральноњ та —х≥дноњ ™вропи. ¬ жодн≥й ≥нш≥й крањн≥ рег≥ону не перекладаЇтьс¤ ст≥льки украњнськоњ, Їврейськоњ, н≥мецькоњ л≥тератури ≥ не орган≥зуЇтьс¤ таких численних, особливо украњнських, культурних ≥мпрез. ” ц≥й площин≥ важко говорити про польсько-украњнський паритет.
      ѕ≥дсумовуючи: польський нац≥ональний дискурс у 90-х роках позначений серйозною реор≥Їнтац≥Їю. ¬она стосуЇтьс¤:
      Ч зм≥ни культурного канону; суперечок про значенн¤ традиц≥йних ц≥нностей у св≥т≥, ¤кий проголошуЇ рел¤тив≥зм ≥ еклектизм;
      Ч виразного зменшенн¤ морального авторитету письменника, митц¤, за котрим т¤гнутьс¤ звинуваченн¤ у Ђгромад¤нськ≥й ганьб≥ї;
      Ч актив≥зац≥њ тих сфер культури, памТ¤т≥, котр≥ прот¤гом 50 минулих рок≥в заборон¤лис¤ й фальшувалис¤; уваги до тематики меншин ≥ погранич у простор≥ польськоњ нац≥ональноњ культури.
       р≥м згаданих тут питань, Ї ще багато ≥нших, в≥дпов≥дь на ¤к≥ над≥йде т≥льки згодом. “рансформац≥¤ триваЇ, висуваючи багато нових виклик≥в, переставл¤ючи розп≥знавальн≥ знаки. «м≥ни, ¤ких зазнав культурний код, незначн≥: може, культурний аутизм утратив свою визначальну позиц≥ю, але й надал≥ залишаЇтьс¤ стрижнем, довкола ¤кого вируЇ сучасна польська культура.

6.

     ѕостмодерн≥зм входив до польськоњ культури ще в≥д середини 60-х рок≥в. як останн¤ фаза неоавангардноњ формац≥њ, в≥н чудово служив у проз≥ “еодора ѕарн≥цького, вписувавс¤ у творч≥сть —лавом≥ра ћрожека, його можна було зауважити у Ћеопольда Ѕучковського та јндже¤  уснЇвича, а також у тих письменник≥в, ¤к≥ ще памТ¤тали боњ ≤ ≥ ≤≤ польського мистецького авангарду у м≥жвоЇнний час. ” 80-х роках теч≥¤ постмодерн≥стськоњ л≥тератури майже щезла, але в останньому дес¤тил≥тт≥ в≥дродилас¤ Ч внасл≥док продовженн¤ ≥ через запереченн¤. ѕродовженн¤ зТ¤вилос¤ у той момент, коли голос знову отримало Ђзатоптане покол≥нн¤ї другоњ половини 70-х ≥ початку 80-х рок≥в (“адеуш —Ї¤к, ƒар≥уш Ѕ≥тнер). «апереченн¤ вийшло з боку ще молодших генерац≥й, ¤к≥ неспод≥вано визначили своЇ ставленн¤ до св≥ту на початку 90-х рок≥в ≥, в≥дкидаючи безпосередню традиц≥ю, намагалис¤ ц≥лковито монопол≥зувати ситуац≥ю у л≥тератур≥ та критиц≥. ѓх називали по-р≥зному Ч покол≥нн¤м ЂbruLionї, покол≥нн¤м X, блокерсами (останн≥ Ч це мешканц≥ будинк≥в, ¤к≥ в ”крањн≥ називаютьс¤ Ђпанельнимиї). як л≥тературний, так ≥ значно в≥дом≥ший за нього критичний та науково-есењстичний постмодерн≥зм мусив з≥ткнутис¤ з проблемами, котр≥ зТ¤вл¤лис¤ ¤к спроба в≥дпов≥сти на вказан≥ вище ш≥сть питань щодо сут≥ нового нац≥онального дискурсу. ѕостмодерн≥сти вчинили так, ¤к радить доктрина.  оли не мусили, то програмово сходили з л≥н≥њ конфронтац≥њ, при нагод≥ змазуючи гостроту ставлених питань ≥ вимогу однозначних в≥дпов≥дей. ѕоставу постмодерн≥стськоњ групи можна охопити ш≥стьма пунктами.
      1. Ќац≥ональний ун≥версум Ї м≥шком, ≥з ¤кого варто й треба брати т≥льки те, що потр≥бне зараз.
      2. Ќе ≥снуЇ ≥нших канон≥в, окр≥м постмодерн≥стських, котр≥ у принцип≥ не суперечать нац≥ональному канонов≥, ¤кщо той не входить у конфл≥кт ≥з постмодерн≥змом. ”с≥ канони, антиканони й де-канони Ї р≥вноправн≥, ≥деолог≥чна боротьба м≥ж ними позбавлена сенсу. ѕеревагу мають прагматичн≥, а не ≥деолог≥чн≥ критер≥њ.
      3. ѕерелом ¤к час декомпозиц≥њ ≥Їрарх≥њ та канон≥в уможливлюЇ проникненн¤ ринку ≥ зм≥ну ≥Їрарх≥њ, а також Ї енерг≥Їю, ¤ка дозвол¤Ї утримувати стани збуренн¤, через ¤к≥ маЇ статис¤ зр≥вн¤нн¤ горизонт≥в культури ≥ л≥тератури.
      4. ѕостмодерн≥зм у ѕольщ≥ розпочавс¤ не ст≥льки одночасно з пад≥нн¤м комун≥стичного режиму, ск≥льки разом ≥з в≥дходом л≥тератури в≥д завдань безпосередньо пол≥тичних та ≥деолог≥чних, ¤к≥, серед ≥ншого, пол¤гали в д≥алоз≥ з нац≥ональним аутизмом. Ђ√ромад¤нська ганьбаї ≥ проблема зла Ї сюжетними проблемами.
      5. Ќайважлив≥шим Ї ринковий ≥ мед≥альний усп≥х. ¬≥н створюЇ авторитети ≥ формуЇ ≥Їрарх≥њ обовТ¤зкових мод. ѕисьменник б≥льше не Ђ≥нженер душї, ан≥ драматичний змовник, що боретьс¤ за власну й нац≥ональну г≥дн≥сть; в≥н Ч ≥нженер власного усп≥ху, маркетингових техн≥к.
      6. ћенш≥сть маЇ б≥льшу варт≥сть, н≥ж б≥льш≥сть. «в≥дси пом≥рна карТЇра фем≥н≥зму в ѕольщ≥. ѕроте на ринку немаЇ л≥тератури гењв, ан≥ експанс≥њ субкультур, ¤к≥ виразно заперечують сусп≥льство: бритоголових.  оли менш≥сть стаЇ пол≥тичною проблемою, постмодерн≥сти втрачають до нењ ≥нтерес. Ќайкраще, коли вона залишитьс¤ видовищним тлом дл¤ проблеми памТ¤т≥, дозр≥ванн¤ (так звана Ђменструац≥йна прозаї), ¤ка ностальг≥йно пробиваЇтьс¤ на перший план, а в найширшому розум≥нн≥ Ч дл¤ проблеми ви¤вл¤нн¤ багатокультурност≥ там, де на поз≥р дом≥нувала польська монокультура (так звана Ђпроза малих в≥тчизнї).
      Ќа початку дес¤тил≥тт¤ вибухнула велика дискус≥¤, ¤ка стосувалас¤ майбутнього польськоњ культури. ћолодь поголовно ринула у постмодерн≥зм, що створювало враженн¤ нав≥ть певного плаг≥аторства, особливо коли йдетьс¤ про прищеплюванн¤ тенденц≥й, перейманн¤ чужих стил≥в; зрештою, це лежить у манер≥ епохи. –озпочалос¤ типове у таких ситуац≥¤х нищенн¤ дотепер≥шнього сакрального простору. Ќац≥ональн≥ м≥фи, рел≥г≥йн≥сть, авторитети захиталис¤, дотепер≥шн≥ ≥Їрарх≥њ висм≥ювалис¤.  ультура, захоплена процесами трансформац≥њ, опинилас¤ у стан≥ хаосу. ÷≥ ¤вища важко включати до теч≥њ св≥домоњ постмодерн≥стськоњ культури, але ширша публ≥ка повТ¤зувала њх м≥ж собою, не маючи кращих аргумент≥в до по¤сненн¤ ситуац≥њ, ¤ка здавалас¤ кризовою. ѕостмодерн≥зм парадоксально ототожнювали з поверненн¤м чистого, авантюрного авангарду. ¬≥н викликав симпат≥њ серед багатьох груп, проте мусив неминуче зайти в конфл≥кт ≥з католицькою церквою та групами, ¤к≥ традиц≥йно визнавали вартост≥ культурного аутизму.
      ќпозиц≥¤ щодо постмодерн≥зму у сфер≥ л≥тературноњ критики не мала на мет≥ придушенн¤ руху. Ќамагалис¤ у форм≥ поважноњ дискус≥њ окреслити стан уже на¤вноњ польськоњ постмодерн≥стськоњ л≥тератури, говорили про шанси закр≥пленн¤ ц≥Їњ тенденц≥њ в культур≥, ¤ка враз в≥дкинула ≥деолог≥чне запинало, але дал≥ глибоко закор≥нена в традиц≥њ, рел≥г≥йност≥, спр¤мована до авторитет≥в ≥ шукаЇ глибший сенс нац≥ональних под≥й. Ќайц≥кав≥ше розгл¤нув проблему ¬лодз≥меж Ѕолецький у статт≥ Ђѕолюванн¤ на постмодерн≥ст≥вї, де вказав на сфери, у ¤ких розминалис¤ зах≥дна постмодерн≥стська культура та культура польська, котра щонайб≥льшою м≥рою була сформована л≥тературою. ѕостмодерн≥зм, каже в≥н, приносить культ штучност≥ й конвенц≥онал≥зац≥њ, а польська л≥тература живе в кол≥ захопленн¤ автентичн≥стю, б≥ограф≥Їю, документал≥змом. ѓњ ман≥Їю Ї проголошенн¤ правди, у той час ¤к у сфер≥ постмодерн≥стськоњ культури правда належить мало не до прокл¤тих пон¤ть. ÷≥нн≥стю постмодерн≥зму Ї деконструкц≥¤, збагнута ¤к фрагментаризац≥¤ п≥знанн¤ св≥ту, неможлив≥сть реконструюванн¤ ц≥лост≥, центру, великих правд. ” ѕольщ≥ п≥сл¤ пад≥нн¤ комун≥зму необх≥дн≥стю й обовТ¤зком здавалас¤ реконструкц≥¤. ƒосл≥дник говорить, що постмодерн≥зм прославл¤Ї гедон≥стичне переживанн¤ тепер≥шнього, поза¤к минуле та майбутнЇ дл¤ нього не Ї вартост¤ми. ” ѕольщ≥ минуле Ї обТЇктом майже культовим, а майбутнЇ Ч бажаним станом. —казати в ѕольщ≥, що громадський д≥¤ч фальшуЇ ≥стор≥ю, а ще б≥льше Ч довести це, означаЇ викреслити його з громадського житт¤. ѕостмодерн≥зм л≥кв≥дуЇ т¤гл≥сть Ч а польська л≥тература перейн¤та, ¤к ≥ ран≥ше, пошуком утрачених ланок ≥ п≥клуванн¤м про в≥днайдене. ѕольська л≥тература й дал≥ культивуЇ ≥сторичн≥сть ≥ траг≥зм Ч постмодерн≥зм ц≥лковито н≥велюЇ ц≥ категор≥њ. ѕостмодерн≥зм Ї демонстрац≥Їю повторень ≥ вторинност≥ Ч у польськ≥й л≥тератур≥ править безогл¤дний ≥мператив ориг≥нальност≥. ѕостмодерн≥зм програмно в≥дмежовуЇтьс¤ в≥д будуванн¤ будь-чого з початку, а в польському сусп≥льному житт≥ переконанн¤, що можна й треба починати наново, натхненно в≥дбудовувати знищене Ч це ≥стотний складник колективноњ св≥домост≥, найб≥льшою м≥рою п≥дживлюваний саме л≥тературою. ѕостмодерн≥зм л≥кв≥дуЇ традиц≥йний под≥л на ел≥тарну та попул¤рну культури. ” ѕольщ≥ культуру розум≥ють ел≥тарно. Ќарешт≥, постмодерн≥зм в≥дхрещуЇтьс¤ в≥д будь-¤кого канону, фундаментального складу засад, ¤к≥ регулюють житт¤ культури. ” польськ≥й л≥тератур≥ принаймн≥ в≥д час≥в —тан≥слава Ѕжозовського пошуки й усталенн¤ канону, його переоц≥нюванн¤ ≥ надал≥ здаютьс¤ найважлив≥шою справою.
      «астереженн¤ Ѕолецького не запоб≥гли прищепленню де¤ких зразк≥в постмодерн≥зму до польськоњ культури, але допомогли ус≥домити, що культура, ¤ка надходить ≥з простору пост≥ндустр≥альноњ цив≥л≥зац≥њ, з њњ шаноблив≥стю перед споживацтвом, карнавал≥зован≥стю й гедон≥змом, не мусить ц≥лковито заволод≥ти нац≥ональними ц≥нност¤ми, котр≥ формуютьс¤ окремо. ќтже, польська культура, чин¤чи певний оп≥р постмодерн≥стським тенденц≥¤м, не демонструЇ цим самим власноњ зап≥зненост≥, пров≥нц≥йност≥, слабкост≥. Ќавпаки, дискус≥¤ може бути синон≥мом внутр≥шньоњ сили, оп≥рност≥, знаком ≥снуванн¤ власних непохитних ≥Їрарх≥й. Ѕез сумн≥ву, так було, але треба також додати, що постмодерн≥стськ≥ тенденц≥њ в гуман≥стиц≥ спри¤ли в≥дновленню дискус≥њ над засадничими проблемами тотожност≥ польськоњ культури. ѓњ в≥дкрили по роках в≥дносноњ ≥зол¤ц≥њ в≥д ≥ншост≥, в≥д сторонност≥, унаочнивши в≥дносн≥сть ¤вищ, здавалос¤, абсолютних. ¬одночас це дозволило показати в≥тчизн¤н≥ постмодерн≥стськ≥ ¤вища (Ђпостмодерн≥стськ≥ї означаЇ спр¤мован≥ на подоланн¤ ≥дейних, ментальних, мистецьких та естетичних обмежень модерн≥зму, особливо авангарду).
      ѕостало засадниче питанн¤: ¤к можуть у Ђпольському ун≥версум≥ї ≥снувати ¤вища й вартост≥ в≥дносно чуж≥ й що може з цього вийти? ¬≥дкиданн¤, адаптац≥¤, сп≥в≥снуванн¤, перелом? «даЇтьс¤, що з-посеред названих можливостей найпевн≥ше можна говорити про сп≥в≥снуванн¤. ѕостмодерн≥зм не запанував над ус≥Їю польською культурою та л≥тературою. «ате заповнив де¤к≥ анклави, спорожн≥л≥ п≥сл¤ кризи неоавангардного мистецтва. ѕередус≥м став основним полем спостереженн¤ й теоретичних дискус≥й серед гуман≥стичних ел≥т. ќсобливо постструктурал≥зм, фем≥н≥зм ≥ деконструкц≥он≥зм починають вит≥сн¤ти ≥нш≥ л≥тературознавч≥ методолог≥њ. ўось под≥бне в≥дбуваЇтьс¤ в соц≥олог≥њ, культурознавств≥, психолог≥њ. Ќатом≥сть у сам≥й л≥тератур≥ 90-х рок≥в постмодерн≥зм пос≥в одне м≥сце серед багатьох, вступаючи з ними в р≥зн≥ звТ¤зки та симб≥ози. як сказав один ≥з л≥дер≥в новоњ польськоњ поез≥њ ћарц≥н —вЇтл≥цький, Ч постмодерн≥зм уже немодне ¤вище, а надто ретельно насл≥дувати те, що вже в≥длунало, не варто. ¬ цьому була певна провокац≥¤, але зауваженн¤ можна витлумачити ≥ ¤к слушне застереженн¤. ѕередус≥м тому, що ¤вища, аналог≥чн≥ до описуваних ¤к постмодерн≥стськ≥, за¤вилис¤ у польськ≥й л≥тератур≥ ще у 50-х ≥ 60?х роках, майже одночасно на ем≥грац≥њ (¬.Јомбрович, ћ.ѕанковський, ™.ѕетркевич) та в сам≥й ѕольщ≥ (“еодор ѕарн≥цький, јнджей  усьнЇвич, Ћеопольд Ѕучковський).

7.

     ќтже, постмодерн≥зм не створив перелому в польськ≥й л≥тератур≥, проте супроводжував цей перелом ¤к ¤вище, либонь, найдокладн≥ше описуване критикою. ¬арто бодай штрихами показати найважлив≥ш≥ художн≥ дос¤гненн¤ молодшоњ польськоњ л≥тератури 90-х рок≥в, можлив≥ переважно завд¤ки впливам думки й естетики постмодерн≥зму.
      ” проз≥ це буде, з одного боку, колажний роман, захоплений можливост¤ми метал≥тературноњ гри, а з ≥ншого Ч роман малих в≥тчизн. ѕро постмодерн≥зм у поез≥њ треба говорити з певним застереженн¤м. ѕостмодерн≥стськоњ л≥рики на кшталт московських концептуал≥ст≥в або нав≥ть бунт≥вливо-блюзн≥рського стилю Ѕу-Ѕа-Ѕу, у 90-х роках, по сут≥, не виникло. ѕостмодерн≥зм у польськ≥й поез≥њ Ч це, з одного боку, поЇднанн¤ л≥ризму з музикою поп ≥ реп, а з ≥ншого Ч в≥дкрит≥сть до чужих голос≥в, до центон≥зац≥њ л≥ричност≥, до голос≥в, ¤к≥ долинають ≥з масовоњ культури. ” драм≥ в≥дзначаЇтьс¤ творч≥сть Ѕогуслава Ўефера.
      «-посеред багатьох теч≥й молодоњ польськоњ прози, ¤к-от роман малих в≥тчизн, ≥н≥ц≥ац≥йний роман, метапроза, мен≥пова проза, блюзн≥рська проза, на перший план виход¤ть два ¤вища: роман малих в≥тчизн ≥ метапроза (хоча т≥, котрих омину, Ї так само важливими й ц≥кавими).
      ƒо роману малих в≥тчизн нас п≥дштовхнув н≥мець Јюнтер Јрасс, публ≥куючи на початку 80-х рок≥в цензуровану верс≥ю ЂЅл¤шаного барабанаї (нецензурована зТ¤вилас¤ ран≥ше у самвидав≥). —л≥дами н≥мецького письменника п≥шли молод≥, шукаючи кор≥нн¤ ≥ власну тотожн≥сть далеко в≥д визнаних центр≥в культури, у сфер≥ власного досв≥ду, у простор≥ локальноњ ≥стор≥њ та переживань, котр≥ п≥ддавалис¤ своЇр≥дн≥й м≥фолог≥зац≥њ. Ќер≥дко та сп≥льнота, вигнана з колишнього ос≥дку, наприклад, на сход≥, осел¤лас¤ на руњнах ≥ншоњ культури, скаж≥мо, н≥мецькоњ.  ультури автохтон≥в ≥ поселенц≥в узаЇмно проникали одна в одну, витворюючи особливий пал≥мпсест: тут сл≥д говорити про часто драматичне сп≥льне звучанн¤ свого та чужого. ” молод≥й проз≥ цю теч≥ю започаткував гданський письменник ѕавел √уелле славетним твором Ђ¬айзер ƒавидекї. «а ним п≥шли ≥нш≥, експлуатуючи м≥фи прикордонн¤: —тефан ’в≥н у роман≥ Ђ√анеманнї зображаЇ процес закор≥нюванн¤ у сферу культури п≥сл¤н≥мецького Јданська, јлександер ёревич повертаЇтьс¤ до литовських корен≥в у твор≥ ЂЋ≥даї, јнджей —тасюк апелюЇ до традиц≥њ —х≥дноњ ћалопольщ≥ у зб≥рнику Ђ√алицьк≥ опов≥данн¤ї ≥ роман≥ Ђƒукл¤ї. —ьогодн≥ у молод≥й л≥тератур≥ простором ≥з особливою здатн≥стю викликати м≥ф≥зован≥ л≥тературн≥ сюжети Ї Ўльонськ, ¤к ¬ерхн≥й, ≥з польсько-н≥мецькою г≥рською культурою, так ≥ Ќижн≥й, у ¤кому зокрема ¬роцлав виконуЇ роль джойс≥вського, м≥ф≥зованого ƒубл≥на. ћолода л≥тература в≥дкидаЇ захопленн¤ Ђсх≥дною ст≥ноюї польськоњ культури, сьогодн≥ њњ куди сильн≥ше ц≥кавить польсько-н≥мецьке прикордонн¤ та багатокультурн≥ п≥вн≥чн≥, зах≥дн≥ й п≥вденн≥ територ≥њ.
      якщо л≥тература малих в≥тчизн здаЇтьс¤ зд≥йсненн¤м постмодерн≥стського постулату л≥кв≥дац≥њ великих опов≥дей ≥ пад≥нн¤ центру (св≥тогл¤дний постулат), не в≥дмовл¤ючись одночасно в≥д традиц≥йних метод≥в зображенн¤, то метапроза належить до антим≥метичноњ теч≥њ л≥тератури. ¬она виконуЇ сучасний естетичний постулат, переконуЇ, що м≥мезис сьогодн≥ неможливий, а сенс л≥тературноњ творчост≥ пол¤гаЇ у перетворенн≥ на¤вних жанрових традиц≥й, сюжет≥в, характерних амплуа персонаж≥в. ќсобливу попул¤рн≥сть здобули ќльга “окарчук (Ђѕодорож людей книгиї, Ђѕрав≥к та ≥нш≥ часиї), ™жи ѕ≥лх (Ђ—пов≥дь творц¤ нелегальноњ еротичноњ л≥тературиї, Ђ—писок перелюбницьї), ћагдалена “ул≥њ (Ђ—ни ≥ кам≥нн¤ї), ћануела Јретковська (Ђѕаризький “арої), Ќаташа Јоерке (ЂFractaleї). јктивн≥сть чималоњ групи письменниць дозвол¤Ї говорити про те, що поважну частину постмодерн≥стськоњ л≥тератури створюють ж≥нки, також т≥, що розробл¤ють л≥тературу фем≥н≥стичну (хоча фем≥н≥стки серед них у меншост≥). Ќайц≥кав≥ш≥ у теч≥њ метапрози т≥ твори, котр≥ демонструють профес≥ю письменника ≥ своЇр≥дне, ≥рон≥чне або н≥г≥л≥стичне ставленн¤ до нењ. јдже тут не йдетьс¤ про ¤ке-небудь в≥дкритт¤, про зв≥р¤нн¤ творц¤, про роздуми з царини етики й поетики, а про зумисне зб≥льшенн¤ та декомпонуванн¤ р≥зних схем, кл≥ше, сюжетних задум≥в, так перем≥шаних, що дл¤ њхнього розум≥нн¤ потр≥бен спец≥альний ключ: ним може бути л≥тература, музика, мал¤рство певного творц¤ чи тенденц≥њ, стилю, або словник символ≥в.
      ќбидв≥ теч≥њ обТЇднуЇ схожа мета: виведенн¤ польських м≥ф≥в або стереотип≥в ≥з гетто нац≥онального аутизму. ћолод≥ письменники часто зд≥йснюють засаднич≥ рев≥з≥њ тих традиц≥й через з≥штовхуванн¤ њх ≥з культурною, ментальною, психолог≥чною ≥накш≥стю. ÷¤ конфронтац≥¤ зд≥йснюЇтьс¤ також через в≥дношенн¤ польських схем, у¤влень, традиц≥йних позиц≥й, уписуванн¤ польськоњ л≥тератури та культури до схем повед≥нки, близьких ≥ншим л≥тературам Ч Ївропейськ≥й, п≥вн≥чноамериканськ≥й, латиноамериканськ≥й. ÷ю прозу також нер≥дко супроводжують кпини з нац≥ональних комплекс≥в, повТ¤зан≥ з≥ спостереженн¤м за сусп≥льною, сексуальною, культурною ≥н≥ц≥ац≥Їю л≥тературного геро¤ Ч ц≥ ¤вища не Ї особливою новиною в польськ≥й л≥тератур≥. ƒосить згадати  шиштофа ЅЇлецького, котрий розробл¤Ї тип Ђстерн≥вськоњї прози Ч в≥н, мабуть, перший св≥домий польський постмодерн≥ст. ѕроза ЅЇлецького Ч антим≥метична, креац≥йна, виразно надреал≥стична, гротескна, автор часто використовуЇ дит¤че баченн¤. ≤нший програмний постмодерн≥стський письменник,  шиштоф ¬арга, практикуЇ тип прози, ¤ка граЇ з≥ схемами поп-культури, наприклад, укладаЇ роман ¤к альбом ≥з вар≥ац≥¤ми п≥сеньок в≥домоњ рок-групи тощо.
       ≥лька сл≥в про фем≥н≥стичну прозу. Ќа хвил≥ своЇр≥дноњ моди, а також завд¤ки л≥тературному талантов≥ й сил≥, ¤кою у сьогодн≥шн≥й ѕольщ≥ Ї ж≥ноч≥ виданн¤, на ринок Ђвторглис¤ї, можна сказати, викликаючи при цьому пристрасн≥ дискус≥њ, ќльга “окарчук, ћануела Јретковська, ≤забела ‘≥л≥пТ¤к, Ќаташа Јоерке, «ита –удзька, јнна Ѕолецька,  ≥нга ƒун≥н. ‘ем≥н≥зм часто ≥ неслушно ототожнюють ≥з ж≥ночою прозою, але й критер≥њ, ¤к≥ розмежовують обидва типи прози, досить невиразн≥. ‘ем≥н≥зм Ч р≥шуче постмодерн≥стський. ¬≥н вир≥зн¤Їтьс¤ творенн¤м звичаЇвоњ свободи ≥ незалежност≥ та проблем дозр≥ванн¤. ¬дар¤Ї у традиц≥йн≥ м≥фи й стереотипи ж≥ночност≥ у польськ≥й культур≥, вдаЇтьс¤ до в≥двертоњ боротьби з переважанн¤м маскул≥н≥стичного елементу. Ѕ≥льш≥сть згаданих авторок уважаЇ фем≥н≥зм еп≥зодом у своЇму мистецькому житт≥, ¤кий проходить, наче хвилинне зачаруванн¤. Ќезалежно в≥д цього фем≥н≥стичний рух у ѕольщ≥ виразно розвиваЇтьс¤: маЇ своњ часописи, мистецьк≥ осередки, групи. ÷е виразна тенденц≥¤ на карт≥ культурних теч≥й у ѕольщ≥.

8.

     ” поез≥њ пом≥тний програмово ман≥фестац≥йний в≥дх≥д в≥д нац≥ональних дилем, ¤к≥ так часто розгл¤дались у попередньому дес¤тил≥тт≥. ¬она в≥дзначаЇтьс¤ нав≥ть свого роду методом компрометац≥њ, деконструюванн¤, Ђнац≥ональних п≥гулї. ѕоез≥¤ сп≥взвучна (досл≥вно) з роком ≥ репом, у творчост≥ найв≥дом≥шого молодого поета 90-х рок≥в ћарц≥на —вЇтл≥цького, л≥дера музичноњ групи Ђ—в≥тл¤киї. ¬иступаючи проти модних захоплень, —вЇтл≥цький сказав, що Ђпостмодерн≥зм Ї таким огидним ≥ таким невиразним висловом, що його не випадаЇ вживати в доброму товариств≥ї. ѕоез≥¤ молодих виразно под≥лилас¤ на неокласичну теч≥ю (вплив √ерберта, ћ≥лоша, Ўимборськоњ, консерватизму) Ч  лейноцький, ѕодс¤дло, ≥ на так званий оТгаризм (персонал≥зм) Ч в≥д ≥мен≥ ‘ренка ќТ√ари, американського поета, котрий справив великий вплив на частину покол≥нн¤ молодих польських поет≥в, незгодних з≥ схемою Ђкомун≥стичне Ч нац≥ональнеї. ÷е покол≥нн¤ стартувало на злам≥ 80Ц90-х рок≥в (тут: —вЇтл≥цький та ≥нш≥), з певною нех≥ттю ставл¤чись до представник≥в попул¤рноњ у 80-х роках морал≥стичноњ поез≥њ (√ерберт, –ужевич, ћ≥лош) ≥ до л≥нгв≥стичноњ тенденц≥њ, ¤ка повТ¤зуЇтьс¤ з поетикою попул¤рного у 70-х роках угрупованн¤ ЂЌова хвил¤ї. ѕоетичний оТгаризм часом помилково ототожнюють ≥з постмодерн≥стською поез≥Їю, хоча зТ¤вл¤ютьс¤ думки, ¤к≥ п≥дтримують ≥ цю паралель.
       ласицизм поетики 90-х рок≥в не Ї напр¤мком, ц≥лковито опозиц≥йним до постмодерн≥стських тенденц≥й. ћожна сказати, що поетика, ¤ка звертаЇтьс¤ до традиц≥йноњ жанровост≥, а також охоче Ч до центону, цитати, парод≥њ, пастиша, традиц≥йного версиф≥кац≥йного метра, не перешкоджаЇ постмодерн≥стським творц¤м. Ќавпаки, постмодерн≥стський еклектизм часто покликаЇтьс¤ на класицистичний досв≥д, але без супутньоњ класицизмов≥ св≥домост≥ ≥снуванн¤ канону та етичноњ ≥Їрарх≥њ. “ому постмодерн≥стський поет яцек ѕодс¤дло в≥льно зд≥йснив еволюц≥ю в напр¤мку класицизму й сьогодн≥ оперуЇ тими поетиками та естетиками навзам≥н.  ласицизм ≥ постмодерн≥зм сп≥в≥снують безконфл≥ктно у простор≥ культурного еклектизму, притаманного сучасн≥й масов≥й культур≥. —еред молодих класицистичних поет≥в ≥з католицькою ор≥Їнтац≥Їю найб≥льше в≥домий, здаЇтьс¤, “омаш ¬енцель.
      ќТгаристичний в≥рш можна розп≥знати ззовн≥, за широч≥нню р¤дк≥в, нагромадженн¤м обовТ¤зкових обставин м≥сц¤ ≥ часу (подеколи докладн≥ дати ≥ години), за споживацькими та поп-культурними рекв≥зитами, д≥алог≥чними вкрапленн¤ми поточноњ мови. ” ц≥й поез≥њ ми знайдемо багато вульгаризм≥в ≥ опис≥в предмет≥в, часто з товарними знаками. ÷е принципово особиста л≥рика, ¤ка не втручаЇтьс¤ до сусп≥льних ≥ пол≥тичних справ.
      “реба згадати також ≥нш≥ тенденц≥њ: м≥н≥мал≥зм –оберта “екелого й неодадањзм поез≥њ, ¤ка друкуЇтьс¤ у часопис≥ ЂbruLionї, необароко (в≥дм≥на класицизму, попул¤рна в кол≥ молодоњ поез≥њ, ¤ка на перший план виставл¤Ї раф≥нован≥сть, гру композиц≥Їю твору й циклу Ч ≈уген≥уш “качишин-ƒицький), банал≥зм (теч≥¤, ¤ка про¤вл¤Ї себе ц≥леспр¤мованим писанн¤м нец≥кавих текст≥в).

9.

     Ќайзр≥л≥шим постмодерн≥стським творцем Ї набагато старший за згаданих знаменитий музикант, композитор, ≥сторик, а прот¤гом к≥льканадц¤ти останн≥х рок≥в ≥ драматург, Ѕогуслав Ўефер. …ого творч≥сть виростаЇ з досв≥ду музичного театру, з провокац≥њ гепен≥нгу, м≥н≥мал≥стичноњ та л≥нгв≥стичноњ поез≥њ, з гротеску. ѕрот¤гом рок≥в Ўефер створюЇ драматичн≥ твори, ¤к≥ критика називаЇ симул¤крами драми. —имул¤кр Ч це таке в≥дображенн¤ д≥йсност≥, ¤ке спостер≥гаЇмо у сучасних мед≥а, у сьогодн≥шн≥й мов≥, позбавлене традиц≥йних рис м≥мезису. ÷е також образ св≥ту, спр¤мованого на себе, що зд≥йснюЇтьс¤ ¤к тривожний пал≥мпсест мовних кл≥ше, а також образ≥в, ¤к≥ мають лише посередн≥й звТ¤зок ≥з д≥йсн≥стю. «асадничим елементом драм Ўефера Ї мова, п≥дв≥шена м≥ж правдою та брехнею, п≥ддана р≥зним випробованн¤м, мова, ¤ка пов≥домл¤Ї не про д≥йсн≥сть, а насамперед про себе саму, про акт комун≥кац≥њ та про субТЇкт≥в комун≥кац≥йноњ гри. ” своњх драмах цей св≥домий своЇњ профес≥њ письменник показуЇ розпад референтноњ функц≥њ комун≥кац≥њ. ¬≥н демаскуЇ дедал≥ глибший абсурд м≥жлюдського порозум≥нн¤ через мед≥њ, котр≥ б≥льше говор¤ть про себе, н≥ж про св≥т. ѕоказуЇ, ¤к м≥цно узалежнюЇтьс¤ людина в≥д мед≥Їзованого, сфальшованого образу св≥ту, ¤к у звТ¤зку з цим нею можна ман≥пулювати, грати њњ долею, почутт¤ми, судженн¤ми про нењ. Ўеферов≥ драми мають вбудований Ђп≥рандел≥вськийї елемент: долю твору, а подеколи читача, гл¤дача можуть вир≥шувати персонаж≥ драми (Ђ вадратї). ѕисьменник показуЇ, ¤ким чином мова в≥ддал¤Ї нас в≥д св≥ту, зам≥сть того, щоб наближати до нього, ¤ку роль у цьому процес≥ в≥дчуженн¤ мають ≥нш≥ канали та мед≥њ, значно агресивн≥ш≥, н≥ж просто вербальний код. —убТЇкт втрачаЇ свою суверенн≥сть, акт комун≥кац≥њ в≥дкриваЇ свою ≥м≥тац≥йн≥сть, а правда стаЇ гаслом, п≥д ¤ким чинитьс¤ поширенн¤ р≥зноман≥тних неправд, нап≥вправд, ман≥пул¤ц≥й. ” цьому сенс≥ героњ драм Ўефера Ї мовлен≥, виговорюван≥ через готов≥ мовн≥, образн≥, звуков≥ формули. ≤накше кажучи Ч Ђчуже слової здобуваЇ над л≥тературною постаттю ц≥лковиту перевагу ≥ Ї вир≥шальним дл¤ всього процесу п≥знанн¤, мисленн¤, дозр≥ванн¤ людини. ѕропонована письменником анарх≥¤ сенсу близька до того, що ран≥ше пропонували поет ≥ драматург ћ≥рон Ѕ¤лошевський та прозањк Ћеопольд Ѕучковський Ч творц≥, що довод¤ть авангардну поетику до крайнощ≥в ≥ сто¤ть, немовби частково, уже на боц≥ постмодерн≥зму.

10.

     ѕостмодерн≥зм не Ї власн≥стю одного покол≥нн¤. …ого практикують письменники р≥зних генерац≥й, дл¤ ¤ких дотепер≥шн≥ канали комун≥кац≥њ Ї недостатн≥ми. ¬они пишуть тексти постмодерн≥стськ≥ й не постмодерн≥стськ≥, довод¤чи, що сам постмодерн≥зм можна трактувати ¤к заохоченн¤ ≥ндив≥дуальноњ поетики, а не ¤к головну ≥дею польськоњ культури. ѕостмодерн≥зм Ї лише фрагментом ц≥лост≥, ¤вищем усе ще поверхневим, досить слабко закор≥неним. Ќа додаток багато вказуЇ, що його апогей уже позаду. “епер у ѕольщ≥ охоче говор¤ть, сл≥дом за соц≥ологом культури «игмунтом Ѕауманом, про п≥сл¤новочасн≥сть ¤к культурну ≥ цив≥л≥зац≥йну формулу, котра долаЇ суперечност≥ модерн≥зму ≥ постмодерн≥зму, входить до нових, ц≥лковито в≥дкритих стил≥в культури. ѕ≥сл¤новочасн≥сть Ї станом неконкурентного дрейфуванн¤ посеред р≥зних дискурс≥в, станом спок≥йного споживанн¤ благ культури та будуванн¤ чергових метар≥вн≥в мистецтва. Ќе думаю, щоб уже сьогодн≥ постмодерн≥зм ≥ п≥сл¤новочасн≥сть були принципово вир≥шальними дл¤ ситуац≥њ у польськ≥й л≥тератур≥ та культур≥. як ≥ дос≥, њњ основн≥ вартост≥ лежать де≥нде, у сфер≥ традиц≥йн≥шого розум≥нн¤ завдань мистецтва Ч насамперед у кол≥ постулат≥в, котр≥ можна визначити ¤к в≥дбудову канону моральних, осв≥тн≥х ≥ мистецьких вартостей.

 ≤Ќ≈÷№.